Головні завдання полягали у визначенні фактичного внеску жінок у виробництво, зайнятість, локальні ланцюги постачання та продовольчу безпеку регіону. Дослідження мало встановити основні фінансові, інфраструктурні, соціальні й інституційні бар’єри, проаналізувати доступні ресурси та способи адаптації жіночого агробізнесу до умов війни. Окремим завданням стала підготовка практичних рішень для органів влади, громад, бізнесу та міжнародних партнерів, які можуть бути інтегровані у програми розвитку аграрного сектору, зайнятості й підтримки підприємництва.
Проведено анонімне онлайн-опитування 312 жінок, які здійснюють підприємницьку, управлінську або самозайняту діяльність в агропромисловому комплексі області. Кількісні дані доповнено глибинними інтерв’ю з представницями різних напрямів аграрного виробництва — від тваринництва й овочівництва до переробки та крафтового виробництва.
Проаналізовано професійний і підприємницький досвід учасниць, мотивацію до ведення власної справи, вплив війни на господарську діяльність, доступ до фінансування, навчання, технологій, інформації та каналів збуту. За результатами сформовано карту бар’єрів і ресурсів, визначено пріоритетні формати підтримки та підготовлено рекомендації для різних рівнів управління.
Дослідження показало, що жіноче аграрне підприємництво виконує стабілізуючу функцію для сільських громад. Жінки беруть на себе управління господарствами, підтримують виробничі процеси, зберігають робочі місця, забезпечують постачання продуктів на локальні ринки та розвивають переробку. Їхня економічна діяльність тісно пов’язана з підтримкою домогосподарств, зайнятістю мешканців і життєздатністю громад.
Основними обмеженнями залишаються безпекові ризики, нестача обігових коштів, нестабільне енергопостачання, логістичні труднощі, кадровий дефіцит, складність доступу до кредитування та недостатня поінформованість про програми підтримки. Значним соціальним бар’єром є поєднання управління бізнесом із сімейними та доглядовими обов’язками.
Водночас дослідження виявило значний потенціал для розвитку через мікрогрантування, короткі практичні навчальні програми у громадах, менторський супровід, цифрові канали продажу, кооперацію та спільне використання обладнання, логістики й переробних потужностей.
Ключовим результатом стало перетворення розрізненого досвіду жінок-аграріїв на структуровану основу для ухвалення рішень. Підготовлені рекомендації пов’язують кожну групу бар’єрів із конкретними інструментами реагування: доступним фінансуванням, мобільними консультаційними сервісами, локальними агрохабами, підтримкою переробки, цифровим навчанням і розвитком виробничої кооперації.
